Мабуть кожен чув про карнавал у Венеції, що відбувається щорічно наприкінці зими. Але побачити на власні очі – це зовсім інше, а особливо фотографу. Хоча будь хто не залишиться байдужим.
Перша згадка про карнавал датується ще 1094 р. Дні карнавалу визначаються так, що останній його день випадає на «жирний» вівторок, за яким слідує 40 денний Великий піст перед Пасхою. У дні карнавалу рабам дозволялось сидіти за столом з хазяїнами, а заради спільних веселощів та гулянь і щоб уникнути станової нерівності усі одягали маски.
Венеція – місто, що дивує, своєю історією, архітектурою, людьми та мистецькими проектами, що там відбуваються. Венеція розміщена на 117 островах Венеціанської лагуни Адріатичного моря, що з’єднуються між собою місточками. Тут немає транспорту, окрім водного: човни-гондольєри з екзотичними чоловіками, що ними керують, катери більші та менші, пасажирські та вантажні. Гондольєрів є стабільно обмежена кількість і будь хто туди не може потрапити. Це уже передається у спадок. Гуляючи вуличками Венеції дивує, як це все було збудовано! І як це все збережено до сих пір! Мабуть тут є свій дух, таїна, що манить щороку мільйони туристів у будь яку пору року та незважаючи на всілякі примхи погоди. Щодня у дні карнавалу на площу Сан Марко виходять люди в костюмах та масках, ніби змагаючись, у кого найкраще вбрання. Усі з радістю позують, а їхні рухи театралізовано витончені. Маска на обличчі ніби не передає ніяких емоцій, але в плавних рухах рук та тіла відчувається позитивна енергетика та насолода самих акторів від того, що вони дають задоволення людям, що на них дивляться, що їх фотографують. Потім люди в масках та костюмах розходяться по іншим площам, змінюючи місце своїх театралізованих дій.
Ще з історичних часів єдиною умовою для участі у карнавалі потрібно було бути у масці. А маски тут повсюди, у всіх бутіках і на будь який смак. Ми також придбали маски й відчули себе у центрі спільного свята. А колеги Жанна й Тетяна навіть стали героїнями фото сесій. Їх також фотографували. Тут щодня фіксується мільярди фотокадрів, тому що тут немає людей, котрі би не фотографували. Власне, сьогодні, це може зробити кожен. Хтось професійно, хтось просто на пам’ять. Звичайно, що у досвідченіших фотографів, це вийде краще. Сюди з’їжджаються фотографи зі всього світу. І хто був вперше, того неодмінно тягне сюди знову. Я зустрів декілька знайомих фотографів з Італії, Китаю, Словенії, Англії. Обвішані фотоапаратами і в сніг і дощ ніхто не тікає з вуличок та площ. Усі, промокши до ниточки, як мисливці у пошуках нових сюжетів і щасливі на обличчях.
Так що ж за феномен у Венеції? Ніби стара архітектура, навкруги вода, постійно підтоплює та заливає всі площі та вулиці, а люди знову й знову сюди приїздять. Щоб ще раз подивитись, поблукати вуличками, випити кави, придбати маски, сувеніри … І це ж не зовсім з дешевих задоволень? У дні карнавалу ціни на готелі суттєво підвищуються, проїзд у транспортах досить високий. Але, знаючи певні моменти, завчасно спланувавши поїздку можна суттєво зменшити витрати й потішитись від такої економії.
Три дні у Венеції промайнули досить швидко. Три дні та три різні погоди. І дощ, і сніг, і сонце. Але тут ніби немає поганої погоди. Всіляка погода благодать, як у пісні. В один день все засипало снігом, в ніч вода піднялась навіть на понад метр й вийшла з берегів на вулички й площі. Але тут це не стихія. Це екзотика. Ще один феномен, що люди щороку добровільно готуються до нового карнавалу як до змагань, виготовляють власні маски й костюми, витрачаючи чималі кошти на перебування, адже карнавал йде 2 тижні. У дні карнавалу Венеція стає спільною суцільною сценою де усі одночасно стають і акторами і глядачами. А з 1996 року карнавал навіть має свій гімн, який написав відомий кутюрьє П’єр Карден. Ще слід відмітити, що Венеція з 1987 р. у списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. І не якась окрема архітектурна споруда, а місто та Венеціанська Лагуна. Власне, побачити є що. А ще є острова Мурано, Бурано, … але про них у наступних нотатках.
А чи можливо, щоб такого рівня свято відбувалось, наприклад, у нас в Рівне ? І не обов’язково це може бути карнавал. Це може бути щось наше фірмове. Але має йти від небайдужості людей, не заставляючи їх, від їх душі. І фестиваль «Древлянські джерела», і «Фотовернісаж на Покрову», деякі інші проекти можуть стати, вірніше уже стали візитівками нашого міста та краю. Головне, вони мають бути стабільними і їх проведення не має залежати від чиїхось примхів! Про «Фотовернісаж на Покрову», що відбувається у нашому місті щороку, знають люди з понад 80 країн! І сюди хочуть приїжджати, щоб показати свої фото, пофотографувати. А влада може просто використовувати цей момент й вирішувати питання економіки та інвестиційної привабливості. Чи не так?
Більше фото можна побачити на сторінці автора у соц.мережах:
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.10200236122761754.179019.1113203078&type=1