Через дев`ять країн за кермом - подорож Європою 2

2214 км.
Індеміні. Живописне село розмістилось на висоті 939 м над рівнем моря біля самого кордону з Італією і живе тут всього 38 жителів. Усі будинки побудовані з місцевого сірого каменю, а шиферні дахи, дерев'яні господарські будівлі та вузесенькі звивисті кам’яні вулички надають селу особливого казково-декоративного вигляду.
Indemini вперше згадується в 1260 році як Indemine. Село було ізольоване протягом більшої частини своєї історії. Зі сторони Швейцарії через перевал Neggia та з Італії дорога була збудована лише в другій половині минулого століття. Таким чином ізоляція допомогла Indemini зберегти свій сільський та декоративно-романтичний вигляд. Зараз це село-музей, що манить туристів з різних куточків світу.
Гуляючи кам’яними вуличками посеред царини тиші та спокою, реально відчувався дух середньовіччя. І ніби й проблем глобалізації, індустріалізації … у місцевого люду зовсім не існує.
 
2230 км.
От і настав час повернення додому.
Їдемо іншою дорогою, через Лугано (Швейцарія)… Мілан, Бергамо, Верона.
Десензано – древнє історичне містечко, помітили з автобану після Верони, старовинні кам’яні будівлі, усі дахи яких одягнуті в помаранчеву черепицю. Замок 12 століття, на реконструкції … Під стінами замку якийсь чоловік щось захоплено малював  і, побачивши наш інтерес до замку, запропонував його оглянути. Виявилось, це архітектор Алєссандро і займається проектом реконструкції замку у стилі, якому він був збудований. Його розповідь – оповідь чоловіка, закоханого у свою справу, історію та місто була настільки цікавою, незважаючи все-таки на мовний бар’єр, що в нашій уяві відреставрований замок ніби існував уже насправді …
 
2796 км.
Монфальконе – останнє по маршруту містечко на території Італії.
Словенія. Відразу на в’їзді шлагбауми і продаж віньєток для оплати за дорогу. 15 євро мінімально вартість на сім днів. Мимо не проїдеш, бо й далі на дорогах був контроль … електронні датчики зчитували інформацію з віньєтки й відкривали шлагбауми для проїзду. Більшість заправок працюють до 22 години, бензин уже дешевший, ніж в Італії.
Вечоріло, навкруги в променях призахідного сонця проглядались каскади невисоких гір і
з траси звернули в містечко Постойна (2827 км подорожі). Готель знайшли по вказівниках і заїхали в перший, що трапив на очі.
Вранці екскурсія по місту й поїздка за 10 км в Пред’ямський град – унікальну пам’ятку культури, що веде свою історію ще з 12 ст. В скелі збудований один із самих старих замків Словенії. Недалеко від замку знаходиться одна із самих великих печер світу – Постойнська яма. Багато туристів й прекрасна організація всього супутнього для комфортного перебування туристів …
 
 Любляна, повертаємо на Загреб, в’їжджаємо у Хорватію. Оплата за дороги – в  залежності від кількості проїханих км. При в’їзді перед шлагбаумом з автомату квиток і при виїзді по ньому оплата. На кордоні коректно перевірили паспорти й водійське посвідчення. До речі, вперше за всі закордонні поїздки запитали посвідчення водія, а не документи на автомобіль. Подумалось, от якби так швидко перевіряли документи й пропускали автомобілі на кордонах, що межують з Україною.
 
3099  км.
Вараждін. З’їхали з автобану в це містечко, щоб можливо щось цікаве побачити і наші сподівання не були марними. Це просто унікальне містечко. Архітектура, вулички, замки, храми, люди … Від побаченого тут, та й у всіх попередніх місцях в Словаччині, Австрії, Італії …  все більше розумієш, наскільки відсталою саме маленькими містечками є Україна, наскільки убогими виглядають більшість наших пам’яток архітектури й культури. І наскільки влада й люди там, у Європі, піклуються про те, щоб туристи мали цікаве бачити, хотіли туди їхати й отримували безліч задоволення від побаченого, щоб їм було зручно та комфортно. Всюди інформаційні центри, безкоштовні рекламні матеріали, мапи … В таких місцях дійсно розумієш, чому до України відносяться як до держави третього світу. Тут влада не пихата й не шикує дорогими автомобілями, будинками, … тут влада пишається зробленим для міста й для людей й робить все, вважаючи це за необхідність та своїм обов’язком, а не заслугою й заради піару! І просто не краде у свого народу. А як по іншому можна зробити висновок? Дороги чомусь зроблені добре й на довго, по місту чисто й зручно, комфортно. Згадались наші містечка Дубно, Острог, Корець … Чому вони забуті, наче покинуті? І вони, і багато інших на Рівненщині, та й по всій Україні могли би стати маленькими, охайними містечками для життя та центрами для туризму! А наше місто Рівне? Наприклад, не кожне місто може похвастатись річкою у центрі та ще й з такою назвою – Устя. Але ж, і річка, й та не витримує й потихенько загниває, засихає, чахне …У нас є що показати туристам, але ж у такому вигляді та стані це все досить непривабливе та некомфортне для перебування …
Повернувшись до запаркованого автомобіля – а він заблокований, на передньому колесі блок й квитанція на лобовому склі про необхідність сплати 100 кун за паркування за цілу добу! Ось так, вчасно не сплатив і отримав!
Але навіть ця неприємність не зіпсувала гарний настрій … Їдемо далі. На угорському кордоні перевірка документів, оскільки в’їжджали з Хорватії, що не в Шенгені. Але ця процедура зайняла лише декілька хвилин.
 
3154 км.
Тримаємо напрямок на Будапешт. З лівої сторони з’являється озеро Балатон, найбільше в центральній Європі й проглядається своїми розмірами, коли дорога наближається до нього. В районі містечка Фоньод (3244 км подорожі) звертаємо з автобану і їдемо дорогою поруч з озером. «Frei zimmer» - таких написів на будинках багато, вибрали майже перший ліпший, який сподобався,  і ось господиня вже показує нам нашу частину будинку: кімната велика, кухня, санвузол, подвір’я, на якому запаркував автомобіль. Озеро Балатон через декілька будинків в 50 метрах. Вечоріє, все узбережжя в відпочиваючих, сонце ховається за каскад гір на другому березі – саме якраз гарний час для фотографування останніх хвилин дня, що минає. Адже, що може бути цікавіше для любителя пейзажів, як фотографувати останні хвилини дня, що ніби вмирає з тим, щоб дати шанс народженню нового дня й знову це побачити …
Ранок нового дня зустріли на озері й знову в дорогу …
Будапешт. Столиця Угорщини та найбільше місто цієї країни. У 1873 році міста Буда та Пешт по обох берегах Дунаю об’єднались під назвою Будапешт. Дорога пройшла через усе місто й ми ще раз переконались, що це одне з найкрасивіших міст Європи. На жаль, уже не було часу на зупинки й мандрівки містом. Та й по суті, для таких міст потрібно більше часу, ніж для маленьких.
 
3707 км. Ось уже кордон. Черга не дуже довга, але прикордонники настільки повільні, що слів немає ніяких. 2-3 машини пропустять, й прикордонники, ховаючись за будкою у тіні, палять собі цигарки, нібито у них немає роботи й їх не чекають десятки автомобілів під палючим сонцем … Слова самі напрошуються злетіти з вуст знаєте які … Але ця тупа процедура через 2,5 годин закінчується, й ми у же на Батьківщині. Ура! Нас зустрічає прикордонне містечко Чоп. Ще 500 км через карпатські гори і ми у Рівному.
Знову невільно включаються порівняння: у них так, а у нас … Але чому??? Хотілось би, щоб таке питання не виникало і навіть іноземці щоб говорили, а чому у них не так?
 
Проїхали всього 4200 км, на пальне витрачено 343 € + 1166 грн., оплата за дороги 98 €, а також витрати на готелі й харчування. Але в підсумку і цікавіше й менш витратне, ніж літаком.



Фото тут


Фототехніка в подорожі.
Для подорожі з собою мав: Nikon D700, Nikon D200, Leica D Lux 5 і оптику:
Nikkor 24-85 mm f 2,8-4, Tamron AF 70-300 mm f/4-5, 6 Di VC USD, Nikkor 20 mm f2, 8. Nikkor 50 mm f 1,4, ноутбук. Цим набором було охоплено весь фокусний діапазон, необхідний для усіх видів зйомки в подорожі.