Через дев`ять країн за кермом - подорож Європою

Подорож Європою. Літо 2012
(Україна, Польща, Словаччина, Австрія, Німеччина, Італія, Словенія, Хорватія, Угорщина)



Життя швидкоплинне Ñ– всі його моменти фіксуються у нашій (кожного) свідомості … Кожен бачить Ñ– згадує по-своєму Ñ– лише фотографія здатна зафіксувати мить, що ніколи більше не повторитись. А цю мить на світлині може побачити весь світ Ñ– сьогодні Ñ– через 100 років …
Чи можна піймати Час?  Як птаху, як вдачу, як життя, …? Лікарі над цим ламають голову тисячоліттями … фотограф це робить щодня, фіксує час.
Поїздка була організована на запрошення італійських колег показати свою персональну виставку. Звичайно, поїхати автомобілем тільки в одне місце за 2 тис. км було би не цікаво й не розумно, тому поїхали з дружиною Вікторією, маючи на меті максимально цікаво використати час й побачити по маршруту як найбільше … Власне, так Ñ– сталося, проїхали дорогами 9 європейських країн.
 
313 км.
Польща … 2 години очікування на кордоні … заради чого Ñ– для чого? Презумпція винуватості, недовіра до громадян України саме й Ñ” відображенням недовіри до держави. Це результат діяльності влади не тільки в середині держави, а й на міжнародному рівні. Невже державі не соромно за таку зневажливу процедуру отримання віз й перетину кордону? На мій погляд, перетин кордону можна було би організувати набагато краще й швидше. І не втрачали би люди стільки часу й нервів …
Спілкування з польськими колегами-фотографами загладжує під порчений настрій, оскільки як завжди приємне Ñ– кожен раз дає надію на нові творчі зустрічі…
 
514 км.
Словаччина. Древнє містечко Бардейов розташувалось на південних схилах Низьких Безкидів, недалеко від кордону з Польщею. Перша згадка датована 1241 роком у Літописі руському. У 1986 році місто отримало Європейську премію за реставрацію історичних пам'яток Ñ– було внесене до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Вражає відношення громадян до своєї історії … чистота й порядок, акуратність … спокійні й врівноважені люди … чомусь уже тут вистачає коштів на гарні дороги, чисті вулички. Ð’ центральній історичній частині міста абсолютно відсутні рекламні щити. Міські чиновники прості у спілкуванні, немає пихатості, усі на звичайних й недорогих автомобілях, будиночки гарні й не такі помпезні як у нашій бідній Україні. Те, що властиво багатьом європейським країнам – робочий день (як Ñ– навчання у школах), розпочинається в 7-30, відповідно закінчується в 16-30 …
На запрошення фотоклубу «Ð‘ардаф» (Габріель Грюнд, Ярослав Гутек)  привіз виставку нашого рівненського клубу «ÐŸÑ€Ð¾ÑÑ‚Ñ–Ñ€ фото»). Клуб «Ð‘ардаф» розмістився в безоплатно орендованому приміщенні на території Бардейовських купель (санаторій в 3-Ñ… км від Бардейова в мальовничому лісі та горах). Якраз встигли на відкриття виставки польського фотографа з міста Кросно у словацько-польському будинку культури. У цьому ж будинку на третьому поверсі облаштовані кімнати для гостей, які нам люб’язно надали для ночівлі.
 
З Бардейова до Ружомберока поїхали в’юнкою дорогою через гори.

800 км.
Ружомберок – місто на півночі Словаччини на злитті річок Ваг Ñ– Ревуца у підніжжя гори Великої Фатри та Низьких Татр. Вперше місто згадується у 1233 Ñ€. Ñ– вже у 1318 Ñ€. отримало статус міста. Завжди гостинні Любомир Шміда (голова Словацьких фотохудожників) та його колеги … зустрічі завжди радісні та гостинні. Незвично для України те, що офіс Спілки фотохудожників знаходиться не в столиці Братиславі, а у Ружомбероку. І саме тут частіше проводяться різні міжнародні фотографічні зустрічі й виставки.
 
Банська-Бистриця, Зволен, Братіслава, … Ñ– ми уже в Австрії …
 
Австрія. Природа, гори, дороги – все минає досить швидко, мабуть тому, що дороги хороші й швидкість висока. Вечоріє, звертаємо у Санкт-Пельтен, місто, що з’явилося по маршруту нашого руху Ñ– розташоване на березі річки Трайзен, правої притоки Дунаю. Стара частина Санкт-Пельтена виникла на місці давньоримського міста Еліум Цетіум, що існувало ще у II-IV століттях. Сучасне місто виникло навколо бенедиктинського монастиря, збудованого у цій окрузі у 771 Ñ€. Статус міста отриманий 1050 року. Ð’ готелях, на жаль, досить високі ціни, 120 € за кімнату, тому їдемо далі поруч з автобаном знайти щось доступніше по вартості. Краще ці гроші витратити на подорож.
 
1119 км.
Ночівля у гостинному домі в селі Герерсдорф. Дійсно гостинно. Доступні ціни, кімнати та умови не гірші наших дорогих готелів, ресторан. У господарів на подвір’Ñ— стоїть с/г техніка для обробки землі. Отже, готель – не єдиний бізнес. Це село, як Ñ– усі інші, що траплялись по усьому маршруту подорожі, язик не повертається назвати селом. А де ж бездоріжжя, бур’яни, хибари й замучені важкою працею селяни?
За порадою господині наступного дня плануємо звернути увагу на місто Мельк, яке буде видно уже з автобану.
 
1159 км.
Мельк. Вперше згадується у 831 Ñ€. під ім’ям Медиліка. Найголовнішою пам’яткою Ñ” величний в стилі бароко монастир, що височить над Дунаєм. Звідси вирішили зробити мандрівку кораблем по Дунаю до Кремсу Ñ– назад. По маршруту – зупинки у старовинних містечках. Вражають виноградні тераси на гірських схилах вздовж Дунаю. Кожна сходинка викладена камінням, піднімаються ці тераси настільки високо, що дивуєшся, як туди дістаються люди. А ще – в будівництві житла та інших будівель використані як одна із стін древні кам’яні мури та гірські схили. Подорож по Дунаю тривала більше півдня, на кораблі багато людей похилого віку, яким цікаві подорожі Ñ– які багато мандрують, та й мають за що! Вистачає їм пенсії для свого дозвілля! Але не уявляються мені наші бабусі й дідусі подорожуючими, або на велосипедах … 
Чомусь, коли бачиш звичайнісінький комфорт, чи просто прості нормальні людські умови життя, часто виникають порівняння, а як у нас? Вірніше, чому у нас не так? У нас люди не такі? А може, хто Ñ—Ñ… зробив такими! Чому, у державі Україні, у якій усе Ñ”, усі природні умови, працьовиті люди – немає елементарних європейських умов життя й роботи для більшості! Чому у нас найшвидше багатіє лиш маленька кучка людей? Скільки ж їм потрібно? … Але краще про мандрівку …
 
Німеччина. Оскільки кордони між містами у Євросоюзі відкриті, а мова в Німеччині та в Австрії – німецька, то про те, що ми вже в Німеччині, дізнались завдяки малелькому знаку. Оскільки проїхали по цій країні невелику частину, то й ніяких відмінностей не замітили …
Далі – знову Австрія. Вечоріло. Для ночівлі з’їхали з автобану в містечко Куфштайн. Чим більше їдеш, тим більше дивуєшся, що, невже може таке бути? Це треба бачити власними очима. Сучасне, 2-3 поверхової забудови, з ідеальними неширокими дорогами Ñ– вузькими тротуарами, усе як Ñ– по всьому нашому шляху Європою у квітах (вони повсюду – під вікнами, на фасадах, підвішені в кашпо Ñ– в горщиках біля будинків), заплетені плющем стовпи, незвична для нас чемність, коректність Ñ– акуратність водіїв. Можна сказати, що усе ніби вилизане педантичним господарем на своєму подвір’Ñ—… ніби у казці … але це ж усюди!
На світі багато чарівних місць, але це особливе по своєму. Немов Той, хто зверху проектував цей світ, ніби дарував людям красу природи й можливість їм облаштувати своє життя, гармонійно вписавши величні та загадкові будівлі замків, палаців в казкові витвори природи з гір, лісів, озер …
Куфштайн – невеличке сьогодні містечко, вперше згадується в літописах від 1205 Ñ€. та знаходиться лише в декількох кілометрах від кордону з Німеччиною. Після того як у 1393 Ñ€. Куфштайн отримав від Баварії статус міста, в 1415 Ñ€. на скелі з крутими схилами була зведена неприступна фортеця, яка Ñ” середньовічним символом Ñ– гордістю жителів Тіролю до цього дня. Зараз у фортеці знаходиться краєзнавчий музей, у якому Ñ” найбільший у світі відкритий орган. Ð’ цьому містечку в затишному готелі ми й заночували …
Якщо ввечері була нагода милуватись темно-синім оточенням фантастично рваних ліній каскадів альпійських гір Ñ– яскраво освітленою фортецею на височині у центрі міста, то зранку містечко предстало ніби у квітковому полоні будиночків та вулиць серед захмарених гір…
 
Мондзее. Озеро чудово проглядається з траси автобану Ñ– манить мандрівника до себе своєю чарівною загадковістю. Тому, звичайно, з’їхали з траси Ñ– попали в однойменне містечко, що розташувалось на його берегах. Почав накрапати невеличкий дощик, але він не зашкодив прогулянці по узбережжю … озеро було ніби в полоні гір, що з трьох сторін охороняли його спокій … а тут дійсно спокійніше на душі. Раптом, після дощика, з’явився величезний райдужний міст-веселка, що своїми арками впирався з одного берега на другий. Його семиколірне віддзеркалення засяяло й на рівній тиші води озера … тут же за чашкою кави в затишному ресторанчику в атмосфері 30-Ñ… років люди насолоджувались та милувались побаченим …
 
1617 км.
Італія. Ð’’їхали з північної сторони зі сторони Інсбрука (Австрія) через телепас – споруду на автобані, де здійснюється оплата за проїзд автобаном. На в’їзді отримуєш з автомату квиток Ñ– в залежності від проїханої відстані при виїзді з автобану треба провести оплату. Ð’ цілому це не досить дешево, але комфортно та швидко … власне, за що й платимо. Дозволена швидкість 130 км/год. Кілометрові тунелі, естакади – це все в горах Ñ– на таких висотах, що захоплює дух в першу чергу від вміння це побудувати в таких складних природних умовах… Уявити не можу, якби ці дороги робили наші, й потім щороку перекривали би рух для Ñ—Ñ… ремонту …
 
Тренто, регіон Трентіно – Ñ” знаменитим центром гірськолижного спорту Ñ– визнаним у всьому світі центром альпінізму … безліч містечок й селищ в неймовірних ніби на перший погляд для проживання місцях, на гірських схилах …
Бензин – вартість 1,8 євро Ñ– більше. Добре, що в Австрії заправили повний бак, але ж від їзди він закінчується) …
Далі – суцільна казка. Ми знаємо, що мальовничі озера в лісистих горах – це дуже гарно. Але те, що відкрилось нашим очам, - краса неймовірна …
 
1820 км.
Пієве ді Ледро – маленьке туристичне містечко з історією ще з 1235 Ñ€., розташувалось на узбережжі гірського озера Ледро на висоті 655 м над рівнем моря. Ось Ñ– наш готель … сучасне чудо техніки GPS навігатор, незважаючи на неймовірні викрутаси доріг у горах й безліч зворотів, вивів нас прямісінько до вказаної адреси готелю. Містечко Пієве ді Ледро – ніби суцільний курортний регіон з безліччю готелів, кемпінгів, туристів на автомобілях, велосипедах … Але, як Ñ– в усіх сусідніх містечках (складно назвати Ñ—Ñ… селами) вирує Ñ– місцеве життя. Покинутих будинків ми не бачили, невеличкі машини біля кожного будинку Ñ– квіти, квіти … Раціонально використовується кожний клаптик гірської землі. На багатьох вузьких вуличках відсутні тротуари, дорожня розмітка в 20-ти см від будинку. Але усі дороги з ідеальним покриттям.
Ð’ готелі нас чекали Ñ– зателефонували до Рензо, що ми приїхали … Поселились Ñ– відразу пішли знайомитись з озером та навколишньою природою. Звичайно, що у такому місці не може не бути такої великої кількості відпочиваючих … палатки, кемпінги, багато велотуристів … Перше враження завжди найяскравіше, але й у інші дні враження були не менш захоплюючими.
Зустріч з колегами, виставка … Доречі, виставкова зала знаходиться у старовинному приміщенні колишнього храму й фотографам надана місцевою владою у безоплатну оренду. Тут же, поверхом вище, знаходиться декілька кімнат Ñ– студія місцевого фотоклубу. Графік виставок досить насичений. Місцеві жителі й численні туристи, яких тут набагато більше, мають можливість постійно бачити нові експозиції різних авторів Ñ– колективів з цілого світу. Темою моєї виставки була Україна, Ñ—Ñ— життя, портрети людей у повсякденні й декілька краєвидів … всі роботи вибрали організатори й самі надрукували.
На презентацію виставки, крім місцевих фотомайстрів, приїхали колеги Марчелло Матерассі, Моніка Сінкаї з Флоренції та Валеріо Періні, Чінція Бонвенуті з Моліно дель Пьяно, що знаходяться на значній відстані в центральній частині Італії.
Приємно, що такі заходи цікаві місцевій владі, про що й сказав мер міста та привітав автора подарунком. Після виставки були організовані цікаві спілкування, концерти рок гурту, мексиканського вокального гурту «ÐšÐ°Ð½Ñ‚арес», фотосесії. Ну й звичайно, італійська кухня під відкритим небом … Наступного дня місто святкувало день пам’яті національного героя Джузеппе Гарібальді. Урочисті мітинги за участю пра-правнучки Гарібальді, святкова хода, театралізовані постановки за участю акторів та дітей, оркестри – все це свідчило про патріотизм та піднесений настрій не тільки місцевого люду, а й усіх гостей міста… Потім, після закінчення свята усіх можна було побачити на святковому обіді на природі. Кашовар варив кукурудзяну кашу поленту, що Ñ” популярною особливо в Ломбардії, помічники-волонтери допомагали роздавати кожному бажаючому гуляш та сир… справжнє вино, пиво. Уся трапеза проходило в дружній теплій атмосфері у супроводі жіночого оркестру з Австрії. Дивувало, наскільки оперативно збирали й потім розбирали столики, лавки для сидіння (Ñ‚Ñ– ж волонтери, тобто праця безкоштовна).
Наступного дня, після святкової ходи у центрі міста ми зустріли мера міста, що їхав на мотоциклі. Приємно, що зупинився спеціально для того, щоб привітатись й декілька хвилин поспілкуватись з гостями …
Ð’ перший же вечір почався дощ, ніби нічого особливого, в горах погода швидко змінюється, але почала спрацьовувати сигналізація автомобіля Ñ–, виглянувши у вікно, я побачив … град, який бив усе підряд … Наступного дня ми бачили наслідки цього стихійного лиха: оббита вся зелень, квіти, побите скло в автомобілях, вся Ñ—Ñ… поверхність … Ñ– мій Hyundai по всій поверхні став ніби після чеканки.
Три дні промайнули непомітно й знову у дорогу … нас очікувала Надія Косміаді – донька відомого художника Георгія Косміаді, що проживала в 300 км звідси. Це ж зовсім поруч!
Дорога серед гір та озер … знову повсюди багато туристів крутять педалі на велосипедах в погоні за враженнями, пригодами та здоров’ям …
 
2095 км.
Варезе, Луіньо, Маканьйо … Це все Ломбардія.
По лівій стороні дороги озеро серед гір. Тунелі. Одне містечко закінчується й тут же інше. Навігатор довів до Маканьйо, а далі шукаємо потрібну вулицю, будинок Косміаді. Запитую місцевих адресу, ніби їдемо правильно … віраж – «Ñ‚ещин язик» – один за одним, дороги вузесенькі Ñ– все вгору Ñ– вгору … двом машинам не розминутися, тому, при зустрічному транспорті хтось пропускає, в залежності від того, до кого ближче спеціальний «ÐºÐ°Ñ€Ð¼Ð°Ð½» для таких випадків, або хто першим проявить чемність до зустрічного. Потім, при роз’їзді автомобілів, водії обов’язково вітались Ñ– дякували. І ось на одному з віражів назустріч шкандибає з загіпсованою рукою … Надія Георгіївна … о чудо! Високо в горах, на вузькій дорозі така зустріч … І куди це ви одна з гір? А ми ж до вас! У лікарню, знімати гіпс – відповідає, – ви їдьте до мене, на столі у кухні обід … а я скоро буду, не турбуйтесь, я на автобусі! Фантастично, у 88 років, одна … Від нашої пропозиції завезти до лікарні категорично відмовилась. Ще десь за кілометр знайшли по опису Ñ—Ñ— будинок серед пальм, різних дерев та квітів.
Герберт, чоловік Надії Георгіївни, нас люб’язно зустрів Ñ– відразу провів екскурсію садом та будинком. Усюди надзвичайно затишно, охайно Ñ– комфортно. Герберт худорлявий, високого зросту, трохи уже зігнутий, але активний та надзвичайно гостинний. Спілкувались з ним німецькою мовою запасом слів ще з шкільних років.
Аж підвечір на дорозі зустріли господиню, оскільки автобус їздить тут 2 рази на день.
За вечерею було надзвичайно цікаво слухати спогади Надії Георгіївни про Ñ—Ñ— життя. Про дитячі роки, про те, як у 1940 Ñ€. з родиною вимушена була виїхати з Рівного, про фільтраційний табір у Германії, війну, бомбардування Гамбургу,  Ð½ÐµÐ¿Ñ€Ð¾ÑÑ‚Ñ– післявоєнні роки, про роботу… Але життя не зупиняється Ñ– ось уже в 1992 Ñ€. вперше за багато років приїхала до Рівного. Як шукала свій колишній будинок, знайомих людей. Але найбільше спогадів про свого батька Георгія Петровича Косміаді, котрий був художником Ñ– вчителем. Про його численних учнів Ñ– слід, який він залишив своїми роботами Ñ– діяльністю. Дивувало, наскільки у Надії Георгіївни гарна пам'ять й послідовність у своїх мемуарах. А які анекдоти вона розповідає? Це потрібно чути! Так у спілкуванні вечорами Ñ– промайнули наші гостини. А днями  Ð¼Ð°Ð½Ð´Ñ€ÑƒÐ²Ð°Ð»Ð¸ в різні сторони від Маканьйо.    
 
2193 км.
Швейцарія. Кордон з’явився непомітно. Кілометрів з десяток від Маканьйо. Ніяких автомобільних черг, просто невеличкий пост з привітними прикордонниками. Привідкривши вікно й привітавшись, почув у відповідь –«Ð’ілкоммен!» Ñ– ми у Швейцарії … 
Швейцарська конфедерація – одна із багатших країн світу. Датою заснування вважається 1 серпня 1291, правда, на той час у рамках Римської імперії. А як самостійна держава Швейцарія існує з 1648 Ñ€. Майже 70 % території належить до двох гірських систем Альп та Юри. Населення в 7,5 млн. чол., має 4 офіційні мови: німецьку, французьку, італійську та ретороманську.
Лише у 2002 р. у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. За це проголосували 54,6 % учасників референдуму і виборці 12-ти з 23-х кантонів. А ще у 1986 р. 75 % швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії уже в минулому.
Їдучи узбережжям озера Маджоре, доїхали до його північного краю. На протилежному березі озера уже виднілось місто Локарно й величезна плотина. Саме у цих місцях знімали фільм про знаменитого агента 007 Джеймса Бонда (доречі, про це нам розповіла Надія Георгіївна). Пригадались сюжети фільму. Гори, панорами … на віражах дух захоплює, але дорога манить Ñ– манить. Що ж там за новим поворотом?
Дивно, але у дорогій країні бензин був суттєво дешевший ніж в Італії, на 4-5 грн.
Проїхавши перевал Neggia на висоті 1395 м, дорожним серпантином дістались до села Індеміні.
 

 

Фото тут